Кожного року Сонячний Промінчик будить все живе. Так і цієї весни: тільки
Зима на Північний полюс - сонячний хлопчик одягає картузика і поспішає на
Землю.
-
Просинайся, - полоскотав квіточку. –
Весна іде.
-
Промінчику! – посміхнувся Підсніжник. –
Дякую, що розбудив.
-
Немає за що, причепурюйся, - підморгнув
сонячний хлопчик і полетів далі.
Аж бачить - Травичка спить. Він до неї і так, і сяк, а тій хоч би що.
-
Раз так, начувайся! – і Промінчик зняв із голови
картузика.
-
Ой, як тепло! Ой, як добре! – почала
ніжитися Травичка. - Промінчику, ти?!
-
А хто ж іще? – усміхнувся хлопчик.
-
Дякую за тепло, сонячний! – розправила
листочки Травичка - Весна ж іде!
А Промінчик попрямував далі…
Бачить, Струмочок спить. Він нахилився до нього і проспівав:
- Струмочку-дзвіночку, відкрий оченята,
Чекають тебе з нетерпінням звірята!
Прокинься, проснися, нам всім заспівай,
Нехай знову радість наповнить цей край!
І крига на струмочку почала танути. За мить свою пісеньку вже дзюрчала водичка…
- Промінчику! – зрадів Струмочок. – Присядь, потеревенимо.
- Не маю часу, іншим разом, -
вибачився Промінчик.
- Дякую, що розбудив! – заблищав водичкою Струмочок. – Забігай частіше в
гості.
- Обов’язково, тільки всі справи завершу, - відповів Промінчик і полетів
далі.
Він лагідно брав у долоні гілочки дерев, і вони прокидалися від тривалого,
зимового сну; стукав у нірки звіряток, і ті виходили побавитися під весняним сонечком…
А коли день добіг кінця, хлопчик-промінчик повернувся на небо. Засинаючи
він подумав про те, як цікаво пройшов його день. Він хоча й маленький, але
встиг зробити так багато!
у Вас 
0
