Як Промінчик будив землю.

Кожного року Сонячний Промінчик будить все живе. Так і цієї весни: тільки Зима на Північний полюс - сонячний хлопчик одягає картузика і поспішає на Землю.

-                Просинайся, - полоскотав квіточку. – Весна іде.

-                Промінчику! – посміхнувся Підсніжник. – Дякую, що розбудив.

-                Немає за що, причепурюйся, - підморгнув сонячний хлопчик і полетів далі.

Аж бачить - Травичка спить. Він до неї і так, і сяк, а тій хоч би що.

-                Раз так, начувайся! – і Промінчик зняв із голови картузика.

-                Ой, як тепло! Ой, як добре! – почала ніжитися Травичка. - Промінчику, ти?!

-                А хто ж іще? – усміхнувся хлопчик.

-                Дякую за тепло, сонячний! – розправила листочки Травичка - Весна ж іде!

А Промінчик попрямував далі…

Бачить, Струмочок спить. Він нахилився до нього і проспівав:

- Струмочку-дзвіночку, відкрий оченята,

Чекають тебе з нетерпінням звірята!

Прокинься, проснися, нам всім заспівай,

Нехай знову радість наповнить цей край!

І крига на струмочку почала танути. За мить свою пісеньку вже дзюрчала  водичка…

- Промінчику! – зрадів Струмочок. – Присядь, потеревенимо.

-  Не маю часу, іншим разом, - вибачився Промінчик.

- Дякую, що розбудив! – заблищав водичкою Струмочок. – Забігай частіше в гості.

- Обов’язково, тільки всі справи завершу, - відповів Промінчик і полетів далі.

Він лагідно брав у долоні гілочки дерев, і вони прокидалися від тривалого, зимового сну; стукав у нірки звіряток, і ті виходили  побавитися під весняним сонечком…

А коли день добіг кінця, хлопчик-промінчик повернувся на небо. Засинаючи він подумав про те, як цікаво пройшов його день. Він хоча й маленький, але встиг зробити так багато!