Казка про тітоньку кухню

Жила-була тітонька Кухня. Але була вона не велика, а маленька іграшкова. Її господарку звали Уляна. Кожного ранку вона готувала для ляльок щось смачненьке: то квітковий пиріг спече, то фруктового супу наварить... Хоча невеличка, а вже господиня!

Тітонька Кухня дуже пишалася маленькою хазяєчкою. Особливо раділа, коли дівчинці вдавалося приготувати нову страву. «Хороша буде господиня», - вихваляла Улянку перед своєю подружкою Люстрою.

Замислилася Кухня, в неї навіть фарба потускніла.

І тут заговорив Стіл. Він багато років прожив на світі і чимало побачив.

- Люстра права: діти рідко памятають про свої іграшки.

Тітонька кухня заплакала, з її маленького краника почали крапати слізки…

Наступного ранку Улянка знову почала куховарити. Налила у каструльку водички, насипала цукру… і, поглянувши на свою улюблену Кухню, запитала:

Не хотілося добрій Кухні засмучувати дівчинку, та Уляна наполягала:

І тоді Кухня переповіла розмову з Люстрою та Столом.

Улянка лагідно посміхнулася:

- Не переймайся, адже коли я виросту, то у мене теж будуть діти, і ти зможеш вчити готувати мою донечку.

-І правда! – зраділа тітонька Кухня.

Чимало страв вона приготувала разом з Уляною, а коли дівчинка пішла до школи, переїхала жити у коробку.

Минуло багато років... Дівчинка Уляна стала гарною, молодою жінкою, і у неї народилися дітки. В один із днів доросла Уляна зняла з полички картонну коробку і вийняла іграшкову кухню:

- Це тобі, доню, - простягнула Іринці.

- Тітонька Кухня! – захоплено вигукнула дівчинка.

Вона стільки чула про неї від мами!

Уляна посміхнулася:

З тих пір не було й дня, щоб Іринка не куховарила. В іграшкових каструльках варилися борщі і супи, а в маленьких тарілочках вимішувалися різноманітні салати.

От так Уляна дотрималася своєї обіцянки: Кухня вчила готувати її доньку.

А пізніше, коли Іринка підросла, зайняла почесне місце на поличці у кімнаті. Але, якщо ще хтось захоче навчитися готувати, добра тітонька Кухня не відмовить, адже у її пам’яті зібрано чимало смачних рецептів.