ХОРОБРА БІЛОЧКА СОНЕЧКО про те, як малесенька білочка не злякалася Злючого Вовка
Цю історію Хрюнчик і Хрянчик першому розповіли ведмедю Васильовичу. Але він спочатку їм не повірив, бо знав, що кабанчики люблять прибрехати. Та коли старий Сич підтвердив, що саме так воно й було, ведмідь був приємно вражений. Отже, був сонячний літній день. Зачарований ліс вабив розмаїттям кольорів і дарував усім його мешканцям чудовий настрій. Лише кабанчики були невеселі. З самого ранку все йшло шкереберть. Друзі проспали зарядку, потім у них підгоріла улюблена гарбузова каша. Але на цьому неприємності не скінчилися. Коли минув полудень, Хрюнчик згадав, що сьогодні п’ятниця, і неодмінно треба запастися жолудями. По правді сказати, кабанчикам зовсім не хотілося йти до Великого Дуба. Може, тому, що не було настрою. Але після обіду вони все-таки зібралися й вирушили в дорогу. Дорогою Хрюнчик і Хрянчик навіть не співали свою чудову пісеньку – такий у них був поганий настрій. Біля дуба вони зустріли ту саму білочку, яка так налякала ведмедя Васильовича. – Як тебе звати? – запитали кабанчики. – Сонечко, – сказала білочка. « Яке чудове ім'я», – подумали друзі. – Я – Хрюнчик. – А я – Хрянчик. Кабанчики засміялися, і їм зробилося весело-весело. Забулися вранішні негаразди, й вони хутенько почали збирати жолуді. Білочка тим часом заховалася в дупло. Хрюнчик і Хрянчик подумали, що Сонечко їх соромиться. Кабанчикам страшенно захотілося зробити щось приємне для білочки, але що саме, вони ніяк не могли придумати. Коли Сонечко з'явилася знову, Хрюнчик і Хрянчик вирішили порозмовляти з нею на різні цікаві теми. – А де ти жила раніше? – спитали вони, коли Сонечко з'явилася знову. – В іншому дуплі, але звідти я втекла. Там часто полював Злючий Вовк. А я його дуже боюся, – сумно зітхнула білочка. Кабанчикам спало на думку познайомити Сонечко з вовком. Вони були переконані, що після того вона перестане його боятися й почуватиме себе значно впевненіше. – Ні!.. Ні!.. Ні в якому разі! – відмовлялася білочка. – Мені від самої думки про нього стає моторошно. – Не бійся, він тебе не чіпатиме, поки ми поруч, – самовпевнено переконували Сонечко Хрюнчик і Хрянчик. – Ну добре, йдемо, тільки ненадовго, – врешті-решт погодилася білочка, – бо я ще хочу пиріжків з яблуками напекти. І вони пішли. Тепер уже кабанчики добре знали, де саме треба шукати вовка. Невдовзі вони почули дивні звуки, що лунали десь за кущами, і раптом побачили Злючого Вовка, який самотньо сидів на пеньку з баяном на колінах і сумно співав:
Ой життя моє, життя: Ні з ким подружити. Та й за душею ні гроша. Як же далі жити? Кабанчикам стало шкода його. «Як це погано, коли тебе ніхто не любить», – подумав Хрюнчик, і йому стало сумно. «Мабуть, невесело жити без друзів», – подумки поспівчував сіроманцеві Хрянчик і вирішив, що вовка треба розвеселити. А білочка Сонечко взагалі не знала, що й думати. Кабанчики підійшли ближче й привіталися з вовком. – О-о-о, кого я бачу, – зрадів вовк і зліз із пенька, – ви що знову заблукали? – Та ні, навпаки, – торохтіли кабанчики наввипередки, – ми прийшли до тебе в гості. Познайомся, будь ласка, з білочкою. Її звати Сонечко. Вона не вірить нам, що ти не такий уже й злий, коли тобі вдається полювання. Вовк уважно подивився на кабанчиків. – Так-то воно так, – замислено сказав він, – але сьогодні воно мені не вдалося. І ви з'явилися вчасно… прямо до столу… на вечерю… ха-ха-ха-ха… Хрюнчик і Хрянчик не чекали такого від Злючого Вовка, тому розгубилися й не знали, що робити. А він повільно підходив усе ближче й ближче. Кабанчики з такої несподіванки навіть не збагнули, що треба мерщій тікати. І раптом, коли вовк уже готовий був накинутися на них, пролунав дзвінкий голос: – Ану, не чіпай моїх друзів, злючий вовчиську! Вовк зупинився й дещо розгублено, як здалося Хрюнчику, запитав: – А що ти мені зробиш? Ти ж маленька. Білочка задерла голову й сміливо глянула йому прямо у вічі. Сонечко виглядала такою впевненою, що навіть Хрянчик, подивившись на неї, перестав тремтіти. – Я хоч і маленька, але сильна, і зуби в мене гострі. Я тебе вкушу!!! – ТИ? МЕНЕ? Ха-ха-ха!!! – Не віриш? Тоді отримуй! І Сонечко щосили вкусила Злючого Вовка за лапу. – У-у-у-у!!! – завив вовк, – боляче!!! – Забирайся звідси, доки я дужче не розсердилася, – сказала білочка. І вовк пошкандибав геть. А Хрюнчик і Хрянчик так і стояли на місці з роззявленими ротами. Вони все ще не могли отямитися й повірити, що маленька білочка змогла прогнати величезного й страшного вовка. Довго ще мешканці Зачарованого лісу розповідали один-одному про те, як маленька білочка захистила своїх друзів. А вдячні кабанчики подарували своїй рятівниці Сонечкові на день народження незвичайний подарунок. Але про це вже іншим разом.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
