Колись у сиву давнину
Як горобець ще вмів кувати
Жили брати два у селі
Що мали ниву чарівну
Казав їм батько: «не малі
Вбирайте ви її у шати
Та розділіть як вотчину».
Але невдовзі старший син
Забрав все збіжжя до зернини
Привласнив ниву чарівну.
Поволі бідний часоплин
Приносив тільки пустоту
Яка в молодшого щоднини
Зростала як гіркий полин.
Одна зернина у кутку
Десь завалялася запріла
Її знайшов молодший брат
Та й посадив в гаю сиру
Нова вже нива у стократ
В турботі урожай родила
У долі кращому витку.
А старший висіяв усе
У ниви вірив він чарівність
Не рвав бур’ян, не поливав
Гадав зійшло, то і зросте
Купався в розкошах забав
Та з часом зникла збіжжя «плідність»
Багатство щезло золоте.
| 
та
у Вас 
1
