Іскряться під
зорями росяні трави,
Співають
безтямно в садах солов’ї.
Сповитою млою
дорогою травень
Відносить од
мене надії мої
На те, що
скінчиться самотність тривала,
Стривожена в
березні першим теплом
І жінка ота, що
безсоння нагнала,
Відкриється зору
ось тут, за столом.
Для неї я маю і
печиво, й каву,
І ласки чекають
на неї мої,
Але віддаляється
видимо травень,
Притишено
тьохкають вже солов’ї.
30.05.12
|