Колись тобі,
напевно, розкажу,
Чому здаюся
іншим я стооким,
Коли заходжу
боязко в чужу
Ріку стрімку,
бурхливу і глибоку.
Чому, нові
торуючи броди,
Я не шукаю зиск,
а нагороди,
Повір моєму
слову, - не завжди
Героїв
безкорисливих знаходять.
Душі стає
відрадно і тоді,
Коли ще є опора
під ногами,
Коли іду по шию
у воді,
Не змінюючи
напрямок і намір.
Прошу тебе, не
бідкайся дарма,
Що можу потонути
в каламуті,
Що ти в житті
залишишся сама –
Безвинна,
овдовіла і забута.
Показуючи друзям
перехід,
Уже водиці
насьорбався вщерть я,
Щоб десь на дні залишити
свій слід
Ще не
прощальний, любо, не в безсмертя…
24.06.12
|