Любов до людини
В повітрі літо золоте… Шугають сонячні зайчата… Я, розповім тобі, про те, Яка любов моя багата… Люблю я гори і ліси, Люблю широкі полонини, Але найбільше над усе Я, прихиляюсь до людини. До того вічного творця Вершин життя, своєї долі, Що під крилом свого Отця, Й опікою Святої Волі. В північних далях снігових, Чи у краю палкого літа, Канон законів світових, Той дивний промінь, Бога – Світла. Він дав людині цілий світ, І вільний вибір свого кроку, Щоб думки спраглої політ Приносив правду без пороку. Щоби ясніли, як зірки Посеред ночі, а чи днини, Діла могутньої руки, Створіння гордого – ЛЮДИНИ.
Додав: Asedo1949 (25.06.2012)
| Автор: © Чумак Катерина
Розміщено на сторінці : Життя...
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2862 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 16
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
leskiv : Ваш вірш сповнений глибокої любові до Господа та оптимізму. Це важливо зараз, коли життя неймовірно важке.
leskiv : Дякую. У мене три кота і псисько. Псисько - бос цієї мафії.
Ludmilka : Дуже милий вірш! Посміхаєшся обов'язково як читаєш!
Котів люблять тільки хороші люди!:)
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА