Любов до людини
В повітрі літо золоте… Шугають сонячні зайчата… Я, розповім тобі, про те, Яка любов моя багата… Люблю я гори і ліси, Люблю широкі полонини, Але найбільше над усе Я, прихиляюсь до людини. До того вічного творця Вершин життя, своєї долі, Що під крилом свого Отця, Й опікою Святої Волі. В північних далях снігових, Чи у краю палкого літа, Канон законів світових, Той дивний промінь, Бога – Світла. Він дав людині цілий світ, І вільний вибір свого кроку, Щоб думки спраглої політ Приносив правду без пороку. Щоби ясніли, як зірки Посеред ночі, а чи днини, Діла могутньої руки, Створіння гордого – ЛЮДИНИ.
Додав: Asedo1949 (25.06.2012)
| Автор: © Чумак Катерина
Розміщено на сторінці : Життя...
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2305 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 16
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА