УСІМ, ХТО ЗДАТНІ ЧУТИ - ХАЙ ПОЧУЮТЬ!

ЛЮДИНО, ОДУЖУЙ!!!

У кожній Людині
На денці у серця
Є крихітка раю, -
Ти знаєш чи ні?
То чом безупинно
Шукаємо жертву,
Її роздираєм,
Немов на війні?!
Вростає байдужість
У нас споришами.
"Яке милосердя?
  В нас ера вовків!" -
Ти кажеш, мій Друже,
Без тіні розкаянь,
І в голосі твердо
Відлунює гнів.
Не слово - цикута*,
Жалі в небо квилять,
Довіра на друзки,
Мости у вогні,
Душа на розпутті,
Надломлені крила,
І двом - надто вузько
На стежці одній...
Для ближнього стигне
Отрута в бокалі -
Традиція давня
Людської пихи.
Кривавляться стигми,
"Світ надто лукавий!" -
Таке виправдання
Лишень для слабких.
В життя круговерті
Стираються грані
Між світлом і тінню,
Між добрим і злим,
Втрачають опертя
Людські сподівання
На вічне й безцінне...
Суцільні вузли
Надміцно сплелися
У сітях омани,
Що згублені душі
Затягує в вир.
Лиш янголи в висі
Скривавлені рани
Оплакують дужче,
Аніж до сих пір...

Людино,  одужуй!
Сама  ж  собі  лікар,
Пусти в душу світло,
Збори  в  собі  зло!
А  знаєш,  мій  Друже,
Мистецтво  велике  -
Ненависть  зцілити
Любові теплом!