Немає чого розряджати насичені вольтами, натягнуті нерви над сірим байдужості звалищем. Най тисне напруга, якої ми, може, не знали ще, щоб сяйвом-життям напивались достоту ми.
Чи плеще воно в нетрях серця гірськими джерелами? Чи, може, забуте в твердині безводній, придушене? Хай камінь не кожен вдається сточити чи зрушити, та знову гранітом дорогу устелено...
Он - сонце упало за обрій. До ранку - затрачене. А темний пігмент по потоках життя розливається. А в грудях ще світить? В очах? Чи не мертва доба є ця? Немає чого нам не важити значення...
Мудрі слова вашого вірша,Марієчко ! Як завжди ,рада читати новий ваш вірш,бо він завжди здатен чимось зачарувати,цього разу це змістовність твору і ,звичайно,майстерність написання.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
Цікаві і насичені образи. 
