ГІДНІСТЬ

вмирала  собачка
на  газоні  міському,
неоддалік  гастроному:
більш  не  цікавив  її  гастроном,
і  те,  
що  в  ньому…

і  те,  що  люди,
в  хрумких  торбинкАх,
нЕсли  із  гастроному  –
собі
додому

вмирала  собачка
у  світлі  брудному
міських  ліхтарів,
як  у  липкІй  калюжі:
моросило...
мрЯчило…
подих  в  мені
зупинився  і  остовпів  –
відсторонено  і  байдУже
я  тротуаром  брела,
і  от:
випадково  глянула  –
і  побачила…

собачка  вмирала  –
якраз  випускала  дух:
на  волю!
душу  свою  собачу…
гамір  столичний
наразі  всох  і  вглух  :
стою,  як  бовван,
у  стрімкій  людській  
течії  –  
і  бачу…

так  просто  вмирала  собі  собачка
на  газоні  волого-зеленім:
так  –  гідно!
так  –  чинно…
так…  правильно,
так  –
природопричинно…
без  протестів  і  скарг,
без  пози  і  суєти,
зовсім  якось…  
без  особливого  значення…

(з  достоїнством…
не  як  ТИ!  –
коли  сталося  нам  розійтись,
щоб  окремо  –  ЖИТИ!
перше,  
чим  двері  навік  зачинити,  –
встиг  усе  зруйнувати,
з  жадібності!
і  мізерного  звинувачення:
все  –  облаяти…

замість
гідно  сказати,  
щось  на  кшталт:
забувай!  –
доНЕпобачення…)  

мовчки  вмирала  собачка…
лишень  її  тіло,
дрібно-дрібно  ніби  тремтіло,
ніби…  рухалося  саме  в  собі…
ніби,  з  калюжі  брудного  світла
втекти  хотіло…
а  може  воно
бігло  вже  
теплим  і  ситим,
веселим  собачим  раєм?..

звідки  ми  знаєм…

що  стояла,  дивилася,
переймалася  –
мова  тут  не  про  те:
виявилось,  що  вмирання,
заняття  таке…
природно-просте…
як  робота,  
що  має
свого  часу  зробитися  –  
і  по  тому…

собачка  вмирала…
а  я  –  обкрунулася  на  підборах
і  пішла  додому…

а  далі?..

для  чого  ж  так  достеменно
фіксувати  вмирання  того  
деталі?

я  --
не  прихильниця  смерті…
на  похорон  не  піду,
а  як  піду  –  не  заплачу:
така  людина…

але!..
як  настане  моя!  Година,
поможи,  Боже,
з  такою  ж  
Гідністю  вмерти,
як  ота  
Благородна  душа  собача…
невинна