|
Інкрустована в повітря і просякнута бажанням,
Карма осені бездонна проростає
в зорепад...
(Наталія Крісман - Валькірія)
(Оксані МАЗУР)
Карма осені
розквітає весною…
негАдано,
несподівано і незван-но,
абсолютно
спонтанно!
дуже пишно,
і дуже швидко –
ані сумнівів,
ні засторог нема:
як
з прямовисного каменя,
з самої маківки скелі –
головою у безвість
сторчма!
куди так вірити?
куди спішити! –
ох, пристрасть
весняна ота –
любити!
і що там
та висота…
любити!
істинно –
вогонь і мед!
ніжно і віддано,
щедро…
любити
вже
наперед
…була б то хороша справа,
якби світ
не такий лукавий
Карма осені
зав`язується
літом…
у-літ-ку
вже того цвіту,
безутримно-палкого,
між листям – не густо видко…
вже пОвіви лагідні –
невагомі лЕготи
переходять пОчасти
у громи і грози…
потаємні любовні шепоти
прагнуть
до прози…
із пісків спекотно,
пустельно віє…
а ми
сприймати прозою –
не умієм…
б`єм
відчайдушно крильми –
здіймаймося!
не приростай
до земного пАдолу –
бо це ж – МИ!
удвох! крилаті…
ми… літати…
а вітрИ
все частіше з пустель,
а вітри
надувають зАсуху,
спеку!
хоч і літаємо,
та не в парі тепер…
по окремих краях
небосхилів –
самотою далеко…
чим ти йому не мила?..
бо зростила
янгольські крила…
і в дитячій твоїй простоті
не помітила,
як у нього
стужавіли
кіг-ті…
закручкувАвся дзьоб
і в горлянці
охрипли
пісні і щЕбети:
все частіше: «..а – я!..», «а – ти!..»
і цього вже – не зміни-ти…
і
перестань його клика-ти,
щоб до зірок
летіти:
він сам
хоче тебе навчити –
полювати!
кров гарячу, пульсуючу –
пи-ти!..
Лети!
до зірок
своїх нетутешніх
сама
лети…
цього вже
не змінити,
не вберегти…
Карма осені –
ось і вона,
отака величаво-сумна,
безутішна…
нерозкаяна,
грішна
листопад обстріпує крила –
з листопадом боротись несила…
полином
пахне осінь і бьянко:
три вдови за столом –
три чиїхось коханки…
три бермудські кути – три прикмети:
три вітри!
три вогні!
три поети!
а над ними –
три янголи білих,
що до смерті!
колись
любили…
20.09.2012
| 
у Вас 
0
навзаєм, Бьянка... радію, що довподоби стало... став -- вірш... якось, якось... колись... а?..
