В людини на плечі сидять , Два ангели , які мовчать, Та через зорі, погляд їх, Колише думку , майже всіх.
Один біленький і святий, Уявлю , що він золотий І нИтками плете мораль, Про мрії , що ведуть у рай.
А чорний ангел - це вже щось, Йому багато раз вдалось, Вселити жадність в нас і злість, А біле , що в душі поїсть.
Мережево своє в житті, Плетемо...Кольори лиш ті, Які діяннями сплелись, У долі різнії звелись
Щоб злагода була у нас, Ми вибираєм той окрас, Що називаєм: віра і любов, Та чорне все ж приходить знов.
І той малюнок, що в душі, В обличчі - контури усі, А темне тільки навкруги, Тіснить...Загинем від нудьги.
|