Життя, як чаша. Вмістилище, арена всіх подій, що відбуваються тепер і тут із нами: і радощі, й печалі одцвітуть, зів‘януть, осипляться, і спогадами стануть. Так стануть ріками й струмками небесні хмари, увійдуть в глину квіти і плоди— недавні пестуни Землі і Сонця.
Чи варто так журитись, що коханий забув сказати вчора: «На добраніч»? І що сьогодні вранці він мовчить, хоч час прямує стрімко до полудня?
Чи слід дошукуватись до причин такої переміни? Як жадний лицар, в потайникАх свідомості перебирати кожну думку, дрібну подію, кожен жест і порух, вираз очей, невисловлене слово, і висловлене слово теж: в усіх відтінках, напівтонах і сутінках його можливих значень?..
Хтось перед кимось в чомусь завинив? Чи просто, за законами орбіт, те, що зближалось – стало віддалятись?...
Чи журиться Земля, вловивши, як після миті найближчого єднання з Сонцем, Світило починає з кожним днем повільно, без пояснень, та незмінно, відходити все далі в апоАстр?
Напевно, журиться. Все, що цвіло на ній, і думало, що буде так довіку, з жАлем одцвітає, у поспіху зав‘язує насіння, щоб забуяти щастям і натхненням, в випАдку, як повернеться Світило, згадавши у далекім апоАстрі про радощі й довіру перигЕліїв.
Чи впевнена Земля, що свого часу, згадає Сонце, як його чекають й зупиниться на самому краю холодної орбіти, щоб вернутись в пустелю білу сподівань, позбавлених надії? Чи певне Сонце, що його тепло, щоразу знову зможе розтопити глухі льодовики одчаю й німі намети сумнівів розлуки?..
ПеригЕлій – апоАстр… Закон орбіт – циклічність.
-- Все марнотА, -- сказав Еклезіаст – Усе минає.
А я скажу: усе минає в цьому світі циклічного буття, але ніщо назовсім не зникає із Чаші Всесвіту, бо кожна, дрібна, здавалось би, обставина життя чітку проекцію у Вічність має.
дякую, пані Ірино, за відгук приємний... такий світ наш -- усе в ньому "вариться" і назавжди "консервується"... жаль, що не знаємо справжніх законів його, так, здогадуємося де про що... дехто... а якби знали, що ніщо не минає, мабуть, інакше б жили...краще... бо щораз думали б: чи варто щось чинити, казати, навіть думати... -- ніщо не таємниця... отакі ми з Вами філософи сьогодні...
"Кожна дрібна обставини життя - чітку проекцію у вічність має..." Ось ці слова потрібно памяти кожному, вічність одна, з одною дорогою для всіх однаковою, а сьогоденне буття ще наступить не раз, залежно від того, скільки кому відведено... Це лише моя субєктивна думка, можете на її не зважати, якщо хочете, якщо Вам так буде легше...
"...Відрощуємо сяйво відвібрацій із наших душ, правічних, наче рай, роздумуєм про мудрості дистанцій і пристрасті миттєві- що ж: нехай! Бо і в людей, як і в світил небесних, часами трaєкторії стрімкі cхрещаються в поривах ненавмисних. Ударна хвиля...вибухu яркі..."
ВАЛЮ, СПАСИБІ ЗА РОЗГОЙДАНІ ДУМКИ, ЗА ІМПУЛьС ЦЕЙ ЗПОЗАЗЕМНИЙ І ЗЕМНИЙ ВОДНОЧАС.
люба Роксолано, радію, що ми з тобою "ПОДОРОЖНИКИ" -- що й доводить оцей зв"язок "тематичний"... і поза ним... я тут -- від окремого(приватного) -- до "всезагального"... так сукАлося... спліталося, отак зсукАлося і сплелося...
Філософський вірш, п.Валентино! Цікаво було б з приводу дечого подескутувати. Наприклад: "циклічного буття,"а що таке цикл ? Будь-який окремий процес розвитку має початок і кінець, причому вже на початку в тенденції міститься завершеність розвитку. Такий процес називається циклом (грец. xvxkoq — коло) (із інету), а ми розвиваємось і Земля рухається по спіралі, і тому кожний "цикл", як Ви називаєте(весна,літо,осінь,зима), а також кожний день нашого життя відрізняються один від одного так, як відбиток пальця різних людей(скільки людей-стільки відбитків)Сказати так, як сказав, п.Укран, у коментарі "а сьогоденне буття ще наступить не раз,"- є великою помилкою. Буття наступить, але воно буде нове і тільки наша неграмотність не дає нам побачити різницю. Вірш визиває ще кілька дискусійних тем, і мені подобається їх розглядати. Успіху!
ну, я про повторюваність, циклічність у кількох планах, у вигляді спіралі в тому числі... все повторюється, але на іншому (вищому) рівні (може й на нижчий людина перейти, але ми не будемо про таке...) я не стільки про пори року... я про циклічність наближення-віддалення... ну, на прикладі Землі і Сонця -- це потепління-похолодання взаємин... постійне чекання і повторюваність подій (наближення-віддалення)... але поки віддалення пройде своєю орбітою до кінця і там поверне назад, за законами орбіт, і стане наближенням, то об"єкт, від якого щось віддалилося, може й зникнути на той час, перейти на інший виток спіралі, чи в іншу якість... тому -- розлука справа небезпечна і не завжди той, хто чекає -- дочекається... а той хто повертається -- не щоразу знайде того, до кого повертається з апоастру віддаленого свого, таким як залишив... це -- про стосунки між людьми і це тільки один нюанс ...
тут і про вічний поступальний рух росту і розвитку... і ще про те, що ми маємо мало часу, щоб дочекатися здійснення, скажімо, якихось мрій чи досягнення мети важливої заради того ж таки росту і розвитку... от ми зробили "посил" у, назвімо, Космос, і цей сигнал відправився своїми стежками (орбітами) туди, де є точка здійснення нашого бажання... і чим вища мета, бажання, мрія, тим віддаленішою може виявитися та "точка", яка нашим посилом має бути активована... от нашого часу земного може і не стати, поки посил наш повернеться до нас здійсненим... тоді наші бажання, мрії збудуться в потомках наших... я давно знаю, що треба мріяти високі і сміливі мрії -- не встигнуть мені збутися, онукам збудуться, в яких частково буду присутньою тут, у цьому світі - і я... у цьому віршеві є кілька тем і це тільки ще один нюанс...отак у цьому плані "ніщо не минає", бо все залишається в Чаші Всесвіту... і рано чи пізно ми зустрічаємося з наслідками наших дій і вчинків, слів, бажань чи думок, мрій, любовей-нелюбовей у цій Чаші не залежно від форми, яку матимемо... але це може не вміститися в "орбіту" саме цього ось, теперішнього, нашого життя... і це не так важливо... (якраз про це і сказав Еклізіаст -- усе минає...) але ні ми, ні наші "посили" із Чаші нікуди не подінемося, знайдемося колись і десь взаємно... тому, Еклізіаст сказав істину тільки для земного буття, а поза ним -- промовчав...
складно пояснювати вірш... тому складна у нас виходить розмова... але цікава, якщо мені вдалося хоч якось пояснити, про що я... здається, ще більше все заплуталося... можна сісти, і рядок за рядком, символ за символом, образ за образом -- що малося на увазі... може, так і зроблю... трохи згодом...
а багатоплановість вірша виправдана тим, що все однаково відбувається скрізь -- у макро і мікрокосмі... "як уверху, так і внизу"... масштаби різні... а Закони ті самі для всього... рух... коло...
Дякую, п.Валентино, за такі точні і мудрі пояснення. Можите не переживати, що не все вмістили, все дуже добре зрозуміло, дещо читається і між рядками. Всього Вам доброго!
так.. все минає і починається знову... кола наші завершені але не замкнені... спіраль... безкінечне число варіантів реальності... поступ росту у процесі пізнання... вічний рух... можливий лише за умови збереження космічної рівноваги... дякую, Оксаночко...
все в житті повинно бути впорядковано за певним порядком..дуже філософським вийшов вірш, хоча і не буз іронічних ноток, характерних Ваші творчості "Чи варто так журитись, що коханий забув сказати вчора: «На добраніч»? І що сьогодні вранці він мовчить, хоч час прямує стрімко до полудня?"
Мені до вподоби!Власне, прочитав цього вірша ще вчора, але не коментував, щоб ще його відчути, це не той твір, який одразу зрозумілий та близький, це твір, яким треба ласувати кілька разів. щоб відчути його післясмак.
дуже-дуже вдячна Вам, пане InhearT, за розкішний коментар Ваш!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
1
