Більш десять літ я не була в столиці. Зламала геть мене далека та війна. Тут, вдома – хмурились хірургів гарні лиця, А Київ – спас мене! Надійно і сповна! І вже з балкону я милуюсь містом... А Київ з Лисої гори – мов на долоні! І, Боже, серце цю красу не вмістить! Висотки мріють аж із Оболоні! Зумів Ти, Киеве, спинити олігархів, Що в кожне дерево – «болгарку» наставляють! А скільки тут церков! конфесій і єпархій! Й висотки, зеленню підкреслені, аж сяють! От бачте, вмієм захищати власне! Бо не такі вже і податливі ми є, І хто ще мріють знов зграбастать нас невчасно – Ми вистоїмо, Козак, ми збережем своє! Милуюсь... Раптом, бачу – блись та блись! Це ж спостереження там камери працюють! Багатий нас боїться! Як репресій ми колись! В висотках – ми, народ. Вони ж в хоромах розкошують!
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1421 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
