БЕЗЗОРЯНООКО

дві  жінки,
однАково  змучені,
занедбані  
і  брудні,
попритулялись  
до  муру  в`язничного  –
стоять  
у  камері  при  вікні,
дивляться  в  скло,
що,  може,
із  добрий  десяток  рОків  
потому,
як  мите  було…

одна  –  сердиться:
проз  оці  грати,
тричі  по  тричі  кляті,
і  порохнЕчу  бридку
таку,
проз  павутину  чорно-липку
(згинути  б  напріч
отому
огидному  павуку!)  –
і  неба  край-оком  не  бачиш…

хіба  не  заплачеш?..
проз  павутину  липкУ!

інша  відказує:
глянь!
он-до  видно
малесеньку  зірочку!
…там,  
на  вулиці,
отже,  вечір  
безхмарний…  

мабуть,  гарний…

нині,  мабуть,
буде  і  ніч  веснянА
яснА,
там…
за  мурами…
щедро  заквітчана,
зоряна!...
прохолодно  прозора
і  кришталево  дзвінка
така
квітнева  оця  
бУде  ТАМ  
нічень-ка…

не  клич  біди  павуку…
може  й  він  
не  з  доброї  волі
живе  у  в`язниці  отут,
а  не  десь  –
між  травами  на  лугу,  
чи  між  квітОк  у  полі…
чи  в  зАкуточ-ку
чиєїсь  теплої  хати…

хати!..

де  сіли  б  до  столу
вечеряти
діти…
і  мама  з  татом…  

–  Спати!!!
розходьтеся  спати!


…багато  
на  світі  лЮду…
одно  –
вбачить  зірку
у  тьмаве  
в`язничне  вікно…
інше  –
в  ключі  джерельнім
не  побачить  нічого,
окрім  як  бруду

…хоч  до  дірок!
у  чотири  руки
три!
балконні  
й  кухонні  свої  шибкИ,
хоч  
які  хочеш  купуй
замшево-дорогі
до  окулярів  твоїх
євро-сервет-ки  –
у  небі
не  знАйдеш  зірок  …

ти  –  такий:
не  побачиш

те,  
чим  бачать  зірки,  –
од  природи  
в  тобі  
незряче…

…хто  з  нас  кращий,
чи  згірший,  може?
всі  –  ув`язнені  
світу  сьогО,
засмучені  діти
Божі…

18.10  2012