Вперед
ногами винесли його. Та
не в таку збирався він дорогу: Все
переймався мандрами чогось. О,
як йому до них свербіли ноги! Піду,
казав, так хочеться піти, Та
щó піти – помчать в обійми долі! Оце
б лишень за хвіртку перейти. Він
перейде, він сильну має волю. Він
перетне цей клятий рубікон, Переповзе,
скривавлюючи лікті!.. Один
для всіх у вічності закон, Та
не для всіх однаковий – у світі. Все
поривавсь у мандри ті чогось. Лиш
не таку завбачував дорогу… Вперед
ногами винесли його, Дарма
що за життя він був Безногий.
несподіваний фінал... ну, у житті - класичний, а у віршеві - несподівано Ви повернули... цікава вийшла ситуація... і як завжди у Вас - кількаплощинна...
Безногі теж мріяти можуть, Безкрилі ж - не вміють літать! Та все ж - рукотворних розп'ять Ніяк не мине в світі кожен, Бо вірим - ілюзії в яв Нам втілити все таки вдасться. Отак спокушає змія, Таке вже оманливе щастя...
Тішусь, Олеже, що маю щастя читати Ваші вірші, вони завжди мене надихають!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
