О, Боже! Мій лагідний Боже, не можу...
Спокусливо зирять у душу слова.
Так гоже всміхаються заспані рожі І тулять голівки до мого чола .
( Леся Геник)
******* Як дивно у небі кружляють сніжинки! Це вправно їх водить незрима долонь Незримого Майстра, що всі часи звикло Керує цим світом, є сущому ліком, Подібно на вічно-незгасний вогонь.
Як в небо голівками тягнуться рожі, Як ніжно струмок у гаю дзюркотить! Ми теж усе можем, я вірю, ми можем - Як Всесвіт побачим в краплиночці кожній І словом у Вічність вкарбуємо мить!
Подібні на Майстра також здатні стати - Мостити стежини з любові й добра, Бо є в світі речі цінніші від злата - Любов, що стоїть непохитно на чатах І зводить нетлінний душі нашій храм.
Як дивно кружляють сніжинки у висях, Відкрий душу світлу, омийся у нім! Бо той лиш, хто серцем і в помислах чистий, Здолає всі кручі, не згубиться листом, Що зліг під покровом засніжених зим...
|