Чи думав ти, що до дощу байдужа,
Він не лякає, не пройма мене,
Що погляд мій від болю тихо сушать
Слова твої, лиш спогляну Моне?
Я наче та картина відболіла:
Туманне серце, голова ясна...
О! Скільки вже почула… Прогоріло,
Переболіло - як Моне жива,
І як Далі картини, що у русі:
Не запитали, кажуть, - оживіть!
І я живу... Моне й
Далі, ми мусим,
Нас не питають, просто кажуть - жить.
|