Із очима душі відкритими Просіваю думки крізь сито я, Мої витоки, твої витоки, Ще невидимі стіни доль. Чи ми снами колись наситимось? Чи душа мрії вічно питиме? Мої витоки в твої витоки Об'єднати в одне дозволь!
Недовивчені нами істини Під вітрами недолі вистоять, Бо усе, що удвох замислили - Оживе, як сніги зійдуть. Ти повір - я навчусь, я плистиму, Зазвучу в піднебессі піснею, І кометою променистою Нам осяю до щастя путь!
Ми підем по стежинах звивистих, І серця будуть в парі битися, І дощами нас вмиє чистими Той, кого ми звемо' Творцем. Завтра світлом душа насититься, Ми пізнаєм нарешті Істину! Ну а зараз - пливем до витоків, Звідкіля починалось ВСЕ...
Дякую, Оксанко, що зазирнули, і приємно, якщо справді сподобалось...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
