Минають дні. Минають дні зриваючи сторінку
Календаря у мене над столом. Життя моє сріблястого відтінку Сипнуло в коси, зморщок-на чоло.
Я все чекаю. Все чогось чекаю. Загримувавши в посмішки печаль. Мене кохають та і я кохаю. І досить сильно пломенить свіча.
Та вечорами, в хаосі тіней Думок своїх , я істину не бачу. Я маю щастя, й шану від людей, Але чомусь я потай тихо плачу.
Де берег той де я знайду прихисток... Де квітне мальва і буя любисток...
|