Упевнена, що це моя зоря, та простягаю з силою душі, до неї руки, наче те дитя і огортаю в сподіваннях дні.
Ось - ось, торкаюся її крила і сильний опік накриває вмить, проймає біль і гнеться вже стріла надій,об долю, яка все ж гірчить.
В блуканнях загубилася давно, поразками обпечене життя, тягнуся у малесеньке вікно, де догорає промінь - не зоря...
|