Густі тумани, наче два струмки, стікають під ногами у долину, а стежка, пробиваючи шпарину, веде нас за собою крізь роки… Тут рідина повітря так
п’янить і д̕горі
вітер майталає хмари, і заблукалий промінь, мов
стожари, трембітно полониною дзвенить… Спитав тоді я друга напрямки: - Хіба йдемо ми перші до
Говерли? Чому ж сюди? Тут золото чи
перли? Чому вершина? – Іншим невтямки. Він посміхнувся щиро і сказав, поправивши рюкзак: - Побачиш
скоро! Розмокла стежка рвалася у гору крізь кам’яну навалу, пишність
трав… Прогнав хмарини вітер, мов
експрес… І ось вона – вершина. Тут чудово! Здається, просто відбирає мову від світла і покірності небес. Тут відчуваєш – видно край
землі. Він близько зовсім – десь за
Піп Іваном, а мо̕ за Чорногори
караваном, ховається в туманнім киселі… Кришталь повітря лине до
легень, тут відчуваєш Божі благодаті і стрілка завмира на циферблаті, коли ти вже чекаєш одкровень, коли ти вже шугаєш угорі, відчувши за спиною крила волі, а над тобою, ген на видноколі, зіркові десь палають ліхтарі… Куди подіти спогадів синдром? А, скільки ж знала юність та крилата
того, що є вагоміше від злата, того, що не опишеш і пером… 9-10.04.2013.
Дякую, Роксоланочко, за оцінку. От переглядав студентські світлини, а воно навіялось.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
