Любов і зло.

Жила любов собі в душі,

Купалась в морі почуттів

Та, якось вибилась із сил,-

 лягла  спочити в  тиші снів.

Зло в душу вкралось, причаїлось,-

 Тихенько жало там гострило,

А потім вибралось назовні,

Щоб отруїти плід любові.

Любов, що з серця проросла,

Була байдужою до того  зла,

Бо  з нею жив веселий сміх,-

Він вирвав злу його язик.