Земля на коліна впала, мовчала
В кайданах руки її засихали
Горіли легені, сльози стікали
Терпіла, трималась, ми її діти... Порції яду у вену пускали
Казали: іншого шляху немає
Казали: Бог нам всім допоможе
Та ні не поміг, тепер відлітаєм Янголи смерті брали сокири
Їм все одно чи жінка, чи діти
Секунди тікали, вони за на швидші
Та не за нього, він вищий Я його друг, хоча не знайомий
Я зрозумів його думку до крові
Він рано помер- це його вибір
Він був поет- це справедливо І він допоміг знайти мені двері
Які я не бачив, які біля мене
Тепер я іду і знаю навіщо
Я є Людинана- це моє світло! *** Місто все в бруді
вогонь на дворі
ти репетуєш
винні вони. Піди і скажи
що не гірший за них,
відповідь знаю,
що я один. ніжна, тендітна,
ви її гнобили,
тепер благаєте
щоб вас зрозуміла свавільні пантери,
їдьте додому,
поламаю крила
будете в неволі! Кислотні дощі,
проїдають тіло,
випий склянку
може зігріє. Зникнеш без сліду?
на лобі печать!
рукавом стираєш
темний квадрат. Рий собі нору,
глибоку як шахту,
засип рану сіллю,
і буде в порядку. Крига розтаїть
і стане водою,
а ви залишайтесь
чорною дірою. Для неї ...
для себе...
і трішки для нас...
| 
та
у Вас 
0