Знову вечір у нас почався... Знову сутінки. До нестями. І літають фрагменти щастя білокрилими горобцями. Відпускаєш мою ти руку. Стогне рана відкрита. В пустку. А в повітрі лиха пилюка слів убивчих надалі гусне. Уже ніч при порозі майже. Вже лещата її готові, щоби зранити й ноги наші. Хоче впитись нарешті кров'ю. Знову вечір у нас почався... Чи чекає нас день за ніччю? Ми ж минущі такі в цім часі... У ріці, що впадає в вічність.
|