|
Учора визбирав насіння чорнобривців
(дозріло ж, бо листопад при дорозі).
А як цвіли! І передать не в змозі –
в саду, в городі,
в квітнику, що
вздовж криниці
розбила мати (видко ж на порозі!).
Червінько́ві квіти, златом окантовані,
(немов зірок на небі – незліченно)
красою осінь славили щоденно
і, смиренністю своєю зачаровані,
мережили натхнення нескінченно…
А мати сонячної днини, присівши ледь
(перепочити й випити водиці),
нарвавши тут же квітів у десницю,
осінню фарбу вчила, – вашу круговерть,
щоб вишити на рушниках дзвіницю
й шлях до неї, щільно квітами усте́лений, –
і пролісками, й маками, і вами…
…ті рушники, намоле́ні роками,
обере́гами в світлиці порозсте́лені,
благословенням ві́чності…
від мами.
| 
та
у Вас 
0
