Застерігав орган. Моя сльоза Текла поволі. Холод рвав підлогу І ноги сік, немов гнучка лоза. Кричав орган, а я молився Богу. Тутешній світ у бруді цвиндрив дні, Дитину бив дубцем міліціянта. Здіймала руки вічная Оранта, І затишно здавалося мені Від того поруху. Пекельний глум часу Од віри майстра щулився звірино. Ні, не усіх жадоба й гнів пасуть, Не в кожному втрачається людина. Нас осява пресвітлий сум ікон, Гризоту розчиняє глиб органа. І завше Правда вічная повстане, І завше Божий здійсниться Закон.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Не втрачає суті. Дай Боже, щоб вона була завжди. Мріяли розбудувати Україну. Тепер мрії помінялись місцями. НА першому місці ВИЖИТИ І ЖИТИ!! А далі вже ВІДБУДУВАТИ. І лиш тоді
у Вас 
0
Дякую за оптимізм! Правда переможе!