Відлітають думки - і безслідно зникають у небі. Де ж та вічність, що їх понесе за собою у даль? Де ти, вічносте? Ось я, стою проти тебе Я у тебе дивлюсь, і свідомість пронизує жаль...
Не минулого шкода: воно залишилось позаду. Все оте вже давно поховала під снігом зима. І у вирій птахи утекли від терпких снігопадів. Розмальовані вікна - фрагменти якогось письма.
Не минулого шкода, а шкода розтрачених років. І тривожних листів, на які бракувало часу, Шкода сил для пустих необдуманих кроків, Що тепер у майбутнє я їх із собою несу.
О, Життя, те, що свято кипить в моїх жилах, Те, що птахом ширяє між хмарами мрій і думок! Ти несеш мене в даль, ти даєш мені волю і крила, Що на них я здіймуся увись, до далеких зірок.
Коли молодість сумує, що "шкода розтрачених років" - то є сумно, але коли вона все ж таки хоче "здійнятись увись, до далеких зірок" - це радує. Отаке воно є, життя наше - сум змінюється радістю, а радість сумом, і так до нескінченності.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0