Ти спрагло задивляшся на небо,
Крізь скло німе: "Бодай іще на мить..."
Нема жалю: у нім нема потреби,
І час вже неможливо зупинить.
Немає страху й відчаю немає,
Бо майбуття незмінне. Та дарма...
Священна мить життя Твоє тримає,
І спогади. А сліз уже нема.
О, спогади, птахи в блакитнім небі!
У них усе: і радість, і печаль...
Так безтурботно дивиться на Тебе
Твоє минуле, та незрима даль.
Минуле завжди дивиться на нас, бо з нього виростає наше сьогодення, з нього ростемо в сьогоднішній день ми самі. Тому ми не можемо жити без спогадів. От тільки сумніваюся, що минуле дивиться на нас безтурботно. Певніш за все, воно дивиться на нас аж надто серйозно, бо в ньому ми повністю ховаємося аж до сьогоднішнього дня.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
