Далеко по сніжку котились мандарини. Обійми ці гарячі, обійми як колись.
Їм було, мабуть, тридцять та це, якщо на двох
Старенькі, що у парку, про них же говорили:
"Щаслива буде пара і збереже хай Бог"
І ще завжди у школі із захватом женили.
Дзвінок останнІх років. Пробив шалений звір.
Уже не так дзвенів, тривоги йшли дівочі.
"Мій таточко воєнний, відправлений в Сибір,
І я поїду з ними. А ти? А ти, мабуть, не хочеш."
Як дні ці розписати і райдугу вплести,
Не втративши часи дівочого набутку.
"Будем писати, мабуть, ми поштою листи.
Пиши мені про все із часточкою смутку."
Як сонце покотилось поспати за курган,
ПримчАлася у дім сполОханою звістка.
На білім аркуші лиш прописом "Афган"
Йому прийшла сьогодні у армію повістка.
Присів тоді за стіл і заходивсь писати
Про їх палке кохання, про те чого не знали.
І знов тягнулись дні із статусом - "чекати"
Впліталися у рядки слова, що не сказали.
Не вгамувать, напевно, всю юності тривогу.
Диплом тепер у неї, із школи атестат.
Чомусь його листи верталися до нього,
Останній надпис кволий, що вибув адресат.
Побачив тихим ранком, в окоп ідуть солдати.
Вони для нього, мабуть, цю вісточку несуть
Відкрив його з шаленством і розпочав читати
Коротке, стисле "Інший" із підписом "Забудь".
У бій ішов, як звір із запалом тривоги.
В душі бриніли сльози і билась німота.
Шалений в полі зрив і біль пронизав ноги,
Обпік гарячий біль, бинти і... Пустота...
Залишили в живих, напевне лише бОги
І перше те скупе від лікаря: "Смельчак"
"О лікарю, скажіть, а ноги? Як же ноги?"
"Живут ведь с етим люди , живут же кое как"
І так йому вже час, додому повертати.
І друг його собака, мабуть, вже не малий.
Зустріли старий батько і посивіла мати.
"Не плач уже, матусю, ось бачиш я живий."
Осінній дощ, зажура, дощів промоклі крила.
В листі, що написала, трагедія повік.
На аркуші від себе журливе залишила,
Що часто ображав той законний чоловік.
"Ну що? Мабуть, приїду" і рану цю відкрила.
"А ти мене чекаєш?" написано з загартом.
"Ти знаєш, мабуть, знаєш тебе лише любила"
Коротка їй записка із надписом "Не варто".
Не написав про себе. Ланцюг гарячих бід.
І знати їй про нього, мабуть, уже не варто
Для чого їй війною, пропахлий інвалід.
Знайде ще молодого і юнного з азартом.
І так годинник тікав, за скоком інший скік.
Відносячи в минуле тривоги і жалі.
Коли вже наступав новий для нього рік,
Її тоді побачив ось там же на крилі.
Закинулись в пушочку ці кетяги калини .
О боже! Це вона! І вперше обнялись .
Далеко по сніжку котились мандарини.
Обійми ці гарячі, обійми як колись.
Поглянув в її очі, накинулись тривоги.
У мріях сад великий, так гамірно, сім'я
Тебе же налякало, що я тепер безногий
"Ну що ти, найрідніший, тепер у тебе я".
Мигає верховіття, запилені дороги.
За лісом і гаями піднялася гора.
Живуть: сім'я щаслива і хлопець той безногий.
Їм гамірно сміється весела дітвора.
я не прихильник довгих, епічних форм. та й тема досить давня. мені здається Для Вас кращим варіантом будуть короткі ліричні замальовки, бо образи знаходите цікаві.Всього найкращого!
Що тут сказати?Прекрасний образ життєвої історії, більш схожої на легенду.Зворушений до глибини.І схиляю чоло.Є і у мене чудові легенди та життєві образи у творах"Взаємна музика сердець" та "Кавказьський злам", "Афганський фактор".Прийде час і на їх публікацію.Натхнення і злетів під банями своїх мрій.Пломінь.
Дякую за коментар і за те, що відвідали мою сторінку.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
