Синій смуток очей твоїх,
Наче моря безмовні далі,
Захлинаються кораблі
У безпам*ятній пасторалі.
Розвіваються колажі
Над розбурханою водою.
Хмари скапують на межі
Нерозрадженою бідою.
Лиш вітрила незрима тінь
Визирає проз лютий сивий,
Де на тихому полотні
Вишивають надію зливи.
Де на тлі пережитих днів
Вибруньковуються світанки.
І на вичахлому вікні
Сходять перші нетемні ланки.
Ти згадай як цвітуть сади
Після млявої тиші ночі.
Смуток березнем розведи,
Світлом потемки неохочі.
І візьметься весна ачей
Фарбувати безмовні далі
Синьожурих твоїх очей
В колір віщої непечалі...
(27.02.15)
Так весна вже майже на порозі - скільки тої печалі зосталося)))
Дякую Вам!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavka: В поисках настоящего мастера многие читают отзывы о гадалках на форумах. В некоторых случаях это помогает избежать мошенников. Но на опросы уходит немало времени. И это не гарантирует защиту от цыганк
klavysjka: Безмежно дякую! Насправді у житті і таке буває. А потім, наче на сповіді все сказала. На душі стало легше. А жила з тягарем таким все життя. Двуша і серце рвались в шмаття.
у Вас 
0
