Синій смуток очей твоїх,
Наче моря безмовні далі,
Захлинаються кораблі
У безпам*ятній пасторалі.
Розвіваються колажі
Над розбурханою водою.
Хмари скапують на межі
Нерозрадженою бідою.
Лиш вітрила незрима тінь
Визирає проз лютий сивий,
Де на тихому полотні
Вишивають надію зливи.
Де на тлі пережитих днів
Вибруньковуються світанки.
І на вичахлому вікні
Сходять перші нетемні ланки.
Ти згадай як цвітуть сади
Після млявої тиші ночі.
Смуток березнем розведи,
Світлом потемки неохочі.
І візьметься весна ачей
Фарбувати безмовні далі
Синьожурих твоїх очей
В колір віщої непечалі...
(27.02.15)
Так весна вже майже на порозі - скільки тої печалі зосталося)))
Дякую Вам!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
