Остерка, річенька дитинства

Xлюпоче спогадом Остерка,

Цілують верби, береги ,

На них дивлюсь ,мов до люстерка,

Тут дні сховалися мої.

Ті дні безжурні, дні щасливі,

Тривоги в серці не було,

Тут слово мамине бреніло,

І стільки радості несло.

Хоч плавати іще не вміла,

Все ж “плавала”, руки по дні...

Ногами бульхала щосили,

Хвилі здіймала на воді.

А мама з берега дивилась,

Бадьорила - пливи, пливи!

І де оте дитинство ділось!

Забрало всі найкащі дні.

Ще і тепер коли поїду,

До свого рідного Остра,

Несу привіт із далеч світу,

Бо ти, Остерочко, одна!

В тобі втопилось босоніжжя,

Косички, бантики, дитя,

Стою доросла ,роздоріжжя...

І моє зломане життя!