Лишила недописаний роман,
І, певно, не допишу вже ніколи…
Жили у ньому квіти синьогори,
І голубий над річкою туман.
А за селом два ясени й береза,
Що коси миє в сяйві Ясних зір,
Русалка з казки будить сині плеса
І шепіт вітру: «вір, кохана, вір…»
Перечитала внучка половину,
Питань поставила до сотні, може й дві:
Чому любов буває до загину,
Й чом серед літа мовкнуть солов’ї?
А я не знаю, що відповідати,
Тоді писала – більше не пишу,
Ховаю душу в поетичні шати,
Й життя прожити зовсім не спішу…
08.05.2015
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
