Павук мотає стрімко крайнє коло літа. І дикий щем тепло душі стирає в прах. Терпким вином думок гранчак єства налито, Мої малює очі осінь на вітрах.
Фальшивить десь вгорі вороння. Змерзло, певно. Людьми зрідіє місто, змовкне без тепла. Кричу! Бо хочу сонця дозу внутривенно. Бо розум вперто не коннектить в цей бедлам.
То злидням неба хтось гріхів своїх позичив, Без німбу сонця йду, як тінь, напівсвятий. Читати листю пізній дощ, як мудру притчу, В кулак стиснувши хліб і дні сумні сльоти.
Я не святий, І півсвятим напевно теж не стану. Себе закрив Лише думками від бедламу. Мій світ один, Не помістився в інші по природі. І часоплин Розносить долю що на взводі, От-от злечу А може манить знов падіння Там десь знайду У мудрості своє прозріння.
Спасибі, п. Лілю. Заходьте ще. Вітання спільним знайомим!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
