Що було, те було,
Що було, відгуло,
Відгуло все, що сталось-стряслося,
Відгуло, та в село
Уночі прибрело
І зі сном в моє ліжко вляглося.
Згадок цілі міхи,
І печалі, й гріхи,
І всі радощі, що поміж ними,
Всі колишні шляхи
Від віхи до віхи,
Йшов якими я, жив я якими.
Сплю отак і дивлюсь,
І до неба молюсь,
Що дороги сподобилось дати,
Хоч нерівні, аж злюсь,
Хоч гіркі, аж плююсь,
Хоч заплутані, вік тре’ блукати.
Там снігами мело,
Щастя рідко цвіло,
Та життя там моє било ноги,
Перейшло, відгуло,
Як було, та було,
А було, значить, дякуєм Богу.
Як жили, так жили,
А на світі були,
Краще мріялось, сталось, як сталось,
Що змогли, те змогли,
Мали шани й хули,
А це, бачиш, взяло й пригадалось.
Що ж, хай в ліжко вночі
Сон кладе калачі,
Котрих доля спекти нам зуміла,
І сміхи, і плачі,
І любов на свічі,
Що метеликом глупим згоріла.
Сором наш і печаль,
Радість нашу і жаль,
Що було, чом йому й не згадатись,
Згадок тиха вуаль,
Сну блискуча емаль,
Все було так, як малося статись.
|
у Вас 
0
Гарно!
