Знати б свою долю, постелить соломи,
Там, де маєш впасти на крутім шляху,
Знати б своє серце і не мати грому
Із любові тої, що уся в гріху.
Бути б у цім світі ангелом, і тільки
Поливати рясно у раю кущі,
Ех, пізнати б душу власну, ще й настільки,
Щоб було в ній ясно і не йшли дощі.
Ех, прожити б вірно зранку й до смеркання,
Щоб всяк був безгрішний, всяк без каяття,
Як було б чудово!... От лиш є питання –
Без дощів і грому чи було б життя?
Чудовий вірш. Рядочки просіяні життєвою мудрістю. Такі вони, вічні істини - доля, життя, любов, гріх... І людина вічно розривається в пошуках, між землею і небом, між добром і гріхом...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
