Боюся часом, що останній вірш
Буде такий нездалий ,як і перший.
Невже кінець, ні вгору ані вширш,
Й на нім своє життя завершу?
А що ж тоді? Де поведе мій шлях?
Куди ж з вершка? Хіба стрімглов донизу
І все скінчиться. Це наводить страх,
Зчиняє бурю і душевну кризу.
Куди подіну я свої думки?
А може вже і думать перестану,
І на ніщо зведу свої рядки,
І просто вітром я у полі стану.
От там то простір! Розв`яжу мішок,
Розсиплю всі свої думки по полі,
Нехай зійдуть! Хай плодять діточОк,
Мудріші будуть! Виростуть на волі!
|