чи до душі, чи, може, ні-
кіно- в театрі, а театр- в "кіні",
те, що з початком, має і кінець-
бо простір й час обмежені Землею,
для нас позичили хвилини у Бореїв,
години- у дощів, роки- у сонця,
і, якби ти не витягав Веретено Часів,
ніхто Нить Віку довшою зробить не вмів-
вона- не еластична, рветься просто,
її вкорочує і подув вітру,
чи одягаєш ти Чалму чи Мітру-
усе одно, вона розтає в синяві,
вона зіллється з масою Сторіч,
і лиш, на мить, ти будеш віч-на-віч
із Часодержцем, що тобі всміхнеться,
подумаєш, що це- кіно, що і воно минеться,
а буде це твоя остання роль,
останній вихід до своїх сусідів...
а, ти Актора нині десь не видів?
пішов актор до полум'яних зір:
зійшов до Гір, або пішов у Бір-
не віриш? перевір.
о, глядачі - то діти? - кажеш Зоревидцю?
так, вготували ми для них Вертеп,
і міні-п'єски, чим частували й нас,
поняття про Добро, про Щастя, про Парнас,
і про Олімп, Ґеґланю і Ягу,
про Пристрасть і пекучую Жагу,
про все те, що дали і нам-
погане й добре- гірч і мед,
про Кривду й Правду, й Справедливість,
про Випадкове і про Диво,
про Гарне і Потворне, Правду й Лжу,
a Час летить, а я лише біжу
за Маревом обіцяним Любові,
і падаю в болото, де Корова
Часів і Ширі шкандибала тихо,
а, там - жде Пек і Лихо,
яке ти мусиш змінити на Талан,
бо як не зміниш, борсатимешся в багні,
і бачитимеш Маяччя вогні.
порви нещастя нитку, виплети нову,
зроби із неї титяву,
націль свій лук
на вісників Неправди,
їх подолаєш- Радість повернеться,
триниття Парок не завжди снується
так, як ти хочеш, бо ткачів багато,
багато й ницих, що грають ролі брата,
або сестер, або незмінних друзів,
плекаючи, насправді, змій-отрути-
будь пильним: їх не видно і не чути-
вони й нащадкам вже готують п'єси,
і пастки, і варя’ть зло-зілля,
і Пек з Недолею гуляють вже весілля,
щоб дати світові новеньких пекенят,
щоб все змінити на свій лад,
Сварки- їх кращі лицедії,
які найняв сусід для дії,
щоб Самолюбству переплутать Мрії,
щоб показати ниць місцевих брехунів,
щоб показати, що затійник сварок- просто "ніц",
дурне лоша без поводів і "ліц".
тоді, розігрується карта "ти-ніхто!",
і "так всі роблять", і "до мене не мішайся",
"до мoїх друзів - не ходи і не дзвони!",
бо "хочу так, бо так хотять вони",
і " в мене тут нема вини!",
"себе вини!" -
не треба і війни!
усе це- складно, та занадто просто-
нема Любові і нема Поваги,
бо міряти їх стали срібло-злотом,
щоб впасти у нове болото!
о Сором? той очей не виїсть,
бо він - не дим, він - плетиво інтриг,
і, скільки б Зло не прочитало книг,
воно побачить тільки лиш валюту,
його девіз то - "мати!", а не "бути!",
тіка брехун від полину та рути,
й, глитає, вперто, Підлості андрути.
чи вийдуть Люди із Дітей, чи ні?
та ми ж для них Театр відбудували,
й Кіно, і Танце-дром,
ми- у війні
самі з собою- казав колись Премудрий Ром,
ми все примножували й додавали,
тримали на прийдешнє, аж,
як виявилося, то все- проєкти Саж,
простий масаж
голів й мізків невмілих,
для нас все чорне було білим,
а усе біле було чорним-
то чом чекаємо реальних?
після ремонтів капітальних
і швів, і процедур всіх госпітальних,
усім потрібен ще один ремонт.
усім - угору! на - Бель Монт!
овації - то тільки руко-плескіт,
а рідні ті, хто кидає в сміття,
якщо погана п'єса й ролі- прикидання,
то дайте відповідь на це питання:
" нащо було те обзивання?
той скандалізм? ті міні-сцени?
ті крики, лайка та образи?"...
хтось тихо робить десь намази,
хтось молиться в пусте повітря,
чекаючи на довголіття,
бо думає, що він - правий:
хороший, ніжний і живий,
а іншому- пора піти
у жебри, в Тартар чи світи.
не любимо ми Правди,
але Правди ждемо,
бо думаємо, що вона - за нас,
що закупили ми Олімп й Парнас,
і, навіть, майже Вирій,
ми мислимо, що ми є люди,
а, для других людей, ми- звірі!
ні, ніжна квітка не чека тирана,
вона не хоче в глечик із водою,
бо та вода- життя омана,
розмова із самим собою.
палач то той, хто убива життя,
хто вершить правосуддя неправдивих,
а творимо ми їх самі в уяві,
а, потім, їх приводимо на світ,
бо хочемо купатись в щасті-славі,
не поважаючи нікого окрім себе,
і думаємо, що для нас лиш- Небо,
а решта- то сміття, нелюди,
металобрухт: в - смітник! на злам!
Достоїнство судилось тільки нам!
ми заслужили. а, отой, то -ні!
ми- проти рабства в ярмовій війні.
бо ми тут- хтось: будинки, гроші й гроші...
у нас є гроші, то тому ми і хороші,
а в нього, так, грошей нема.
що обіцяли в церкві, все забудь!
у нас, як в Лєніна, єсть інша путь:
брехать про інших і хвалитися собою-
ми- всі за рівність, у рабському двобої.
вчимо дітей неправди- хочемо добра,
тому Адам й зостався без ребра.
Ivan Petryshyn, AAP, AA
|
та
у Вас