Листям осінь впаде у журою сповитую душу,
Небо кине блакить у зіниці, як зерно в ріллю,
Проростати б озимим хлібам, та пекельная суша
Погубила усе, тільки сльози солоні я ллю.
Та солона сльоза не рівняється водам небесним,
Тож не зросить вона ні ріллі, ні життя, ні душі,
Лиш летять журавлі, ніби серця мого безтілесні
І загублені мрії в краї непотрібні й чужі.
Дуже гарно і мені чомусь співається, правда журливо...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:Ото ж бо. Дбайте про ваше здоров’я, а Пегас, може, до вас сам прилетить, чи якась Муза. Медитуйте і намедитуєте спокій та повагу до усіх. І
ivanpetryshyn:Ну, ображати іншого- це, мабуть, ваша сильна сторона. До речі, я вашої оцінки не просив. Чи дуже сильні ваші творіння, я ще не дивився, але
ruhlyvy:Отож, Бог таки допоможе! А Вам має ще капітально допомогти пан Гонта, бо всяк інший Адмін на його місці давно закрив би Вашу сторінку за Ваш ХРОНІЧНИЙ флуд, і бажання
у Вас 
0
