Листям осінь впаде у журою сповитую душу,
Небо кине блакить у зіниці, як зерно в ріллю,
Проростати б озимим хлібам, та пекельная суша
Погубила усе, тільки сльози солоні я ллю.
Та солона сльоза не рівняється водам небесним,
Тож не зросить вона ні ріллі, ні життя, ні душі,
Лиш летять журавлі, ніби серця мого безтілесні
І загублені мрії в краї непотрібні й чужі.
Дуже гарно і мені чомусь співається, правда журливо...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Хороші у Вас думки, пане Іване. Продовжуйте так і далі. Не звертайте увагу на критиків. Всім людям не догодиш. Здається, в інеті є програма-коректор. Я нею не користуюся, бо звикла довіряти лише влас
karas: Колись я напишу власну автобіграфію . Мене хотіли зробити агентом КДБ , а українську мову я вчив за СОВІТСЬКИХ часів і теперешню КРУТОГРАФІЮ НЕ ЗНАЮ , а комсомольцем мене"випхали" бути , ви
у Вас 
0
