Ця требна заполоч, як вічність:
Не прозирнуть, не осягти.
Так – наче вмерти мусиш двічі,
Щоб, смерті глянувши у вічі,
Цього шитва узор магічний
У свому серці зберегти.
Ста барв затаєне сплетіння,
Немов чаклунська ворожба.
У тому герці світла з тінню –
Минущі речі і нетлінні,
Єдвабний сміх і голосіння,
Відьомські чари і божба…
Сотаєш нитку невмолимо,
Життям ошуканий боржник.
Лиш думки даність одержима
Про часу плин, який не стримать,
Яким тобі рука незрима
Гаптує долю, мов рушник.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
