Мабуть, то були нікчемні життя, бо світлі, святі забирає Бог, темні, погані - забирає звісно хто, а ці літають куди вітер подує..., як і в нашому житті, що маємо - те маємо...
Проте, я думаю, теж що із невідання в небуття пролітають ті, які цього заслужили, та і то, щось тай по кожній людині у слідах залишиться... Сімя, діти, сад, дім, робота, наука... Вірші, картини, мистецтво - все це безцінні щдобутки, що викарбовуються золотими буками на плиті прожитих років...
Гарний і мудрий вірш, і багатозначний. Любить людина земне життя, хоч вона тут лише в гостях. Воно, як спалах. Подивився на пройдені довгі роки, а вони здаються, як один день, а перед нами - вічніість. Тут ми робимо вибір де ми будемо її проводити, живучи довго чи мало. Всі, старі чи молоді, померлі, прийдуть на суд і судимі будуть за тими ділами, що вчинили їх. Ми не можемо знати, кого осудити чи виправдати, бо ми не судді, а звичайні грішники, якщо не прикликали Ісуса в наше серце бути Господом нашого життя тут на землі і в вічності. Один Суддя - Господь Ісус. Поки не закрились двері благодаті, Він - Спаситель і кличе всіх: "Покайтесь і прийдіть до Мене, і Я вас спасу".
Дякую всім за мудрі коментарі. Вони примушують задуматися. А відносно думки, що життя пролітають із невідання в небуття, то малося на увазі, що вони не те що не залишають по собі дітей, сад чи інші справи земні, а про те, що з часом імена більшості стираються з людської памяті.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
