Не кує зозуля мені в лузі, А за мною плачуть солов’ї. Не іду на поминки до друзів, А живих збираю на свої. Тільки смерть нічого вже не змінить, Вірю мало в вічну благодать. Десь на небі душу і оцінять, Та в землі не хочеться лежать. Чом, поете, пишеться із сумом, Адже добре знав життя статут? Довгоногі молоді красуні Спонсорів, крім тебе, ще знайдуть. Чом відразу носа ти повісив, Став безформним, як рідкий кисіль? Ти ж ніколи не тримався крісел, Бо в житті мав зовсім іншу ціль… Примощусь на поминках десь скраю, Щоб послухать згадки, як я жив. Я на вічну пам’ять – не чекаю, А на вічний спокій – заслужив!
Допомогти - як? Втішити - чим? Напишеш, буває, про те, що болить і біль непомітно зникає. Натомість являється радості мить, чи може в вас так не буває?
Мені хотілося написати про біль який я прочитав в вірші. Про тягар який відчув поет. Але незможу це виразити. Вірш без сумніву сильний і трішки важкий для мого сприйняття. Щось подібне і я переживаю.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
1
5...
