Підіймусь на високий дах
І на мить уявлю, що я птах.
А як птахом себе уявлю,
Враз ногою за дах заступлю.
Бризки сонця, блакить небес.
Я у них розчинюсь увесь..
Крок останній, за ним злечу
І на все надивлюсь досхочу.
Руки дужі в повітря встромлю
І потік висхідний вловлю.
У польоті забуду вмить,
Що бентежить і що болить.
Все забуду та мить мине,
і тяжіння поверне мене.
Твердь земна, та яка ж ти жорстка,
Все розтрощиш в моїх кістках,
На асфальті кривавий слід,
Так завершиться мій політ.
Та я все ж підіймаюсь на дах
Гад колишній — віднині птах.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
