Печаль, печаль...,
Хоч світ сміється,
Весна розкинула красу,
На радість Паска нам дається,
А я печаль в душі несу.
Чому?..Бо важко споглядати,
Як старість батька відніма,
Не можу це не помічати,
І серце плаче крадькома.
Він ледь іде, уже безсилий,
Зігнувшисть низько до землі,
А був веселий і красивий,
А ми були такі малі...
Час пролетів, як кінь шалений,
І ось настала ця пора,
Важка для батька і для мене,
Життєва безутішна гра...
Одне слова печаль-і вже страшно робиться.Але старість сама про себе говорить.Ух,мурашки забігали по шкірі.Рядочки сумні,але правдиві.Дякую Світлано за таке творіння.Купайтеся в творчому житті,нехай муза надихає нових злетів.Браво,поетесо.
Дякую дуже. Поет має бути правдивим. Має піднімати в своїх творах не тільки ліричні, та пейзажні замальовки, а й глибинно-духовні, душевні, які можуть торкнутися кожного. Вірш має надавати підтримку й розуміння проблеми. А старість ніхто не зможе обійти, за виключенням непередбаченого. Хай Господь дарує нам віру, надію на краще, не дивлячись на вік. Мій Вам уклін за розуміння.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
Правдиво, зворушливо!
