Й Дощі приходять аби знов піти, тож, про людей доводиться мовчати. За ними в слід нам соромно іти, але не соромно клясти їх і кричати!
А квіти в'януть тільки по весні, на зміну барвам знов приходять барви. Троянди знов немов би пишні дами, поміщики багаті знов — сади. Й Дощі приходять аби знов піти, тож, про людей вже краще промовчати. Їм і не соромно все добре враз забуть, їм і не соромно лихе все пригадати.
А небеса - великий колізей! Хмаки на небі — то глядацькі зали! І дивляться оті — вищі від плотських нас, і вельме вже їм хочеться сміятись! Їм там дивитися, це не нам тут жить, і не в такі часи їм виживати. Що ми для них? Одна, єдина мить, що мить для нас доводиться мовчати... * Буває мить, така як все життя, довга немов кілометри дороги! Буває мить така, немов по ній пливеш, а на путі усе одні пороги! Буває мить...а часом не буває. Вона летить і ти лиш поспішай, коли вельме потрібно закричати, коли доречно сказать “прощавай”. * Минає мить і залишає спомин, минає спомин і мине життя. Затихне в вухах безперервний гомін, закінчиться непевна боротьба.
Знов прийдуть люди. Добре вам відомі і з незнайомим, стемненим лицем. І чим спитаєш міг я так згрішити, щоб зараз милуватися оцим?! А люди скажуть, подумки чи вголос, усе за що мовчали по житті. Ти зрозумієш. Ти був дикий колос. У тих садах, де лише чагарі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
