Сьогодні знову повторився сон, що день за днем все не давав спокою. Немов відбиток від усього горя, немов політ фантазії печалі. Сьогодні нову повторився сон...
Я йшла біля ріки, чи біля моря, чайки здіймали крики голосні, несли від мене сльози і спокої, несли мені незнанії казки. Вони зникали там, за горизонтом, куди я певно забажала йти, хоч би одну таку мені знайти, котра б мені дорогу показала. Але вони були все мовчазні. Несли вони казки, а я не чула, носили вісті, я не знала їх, і залишалася нажаль усе на місці, і скоро літо змінив перший сніг.
Ішли роки. Я бачила багато. Прийшли у гості втрачені давно, а! Я ж забула! Збудувала ж хатку! Куди ж мені тепер за горизонт? Було спокійно. Чайок більш не бачу, не чую свисту вітру у листках, й настане день, і мій примарний спокій, замінить зовсім вже реальний страх.
Прокинулася в тиші, і не знала, закінчився чи все той же кошмар? І зараз знову я побачу чайок, але тепер лише їхніх примар! Я втратила свою завітну птицю. Змінила горизонт на тихий дім, змінила мрії на буденність в нім. І коли щось повинно відміниться, молюсь щоб відмінилось не в мені.
Спокійно...звично...а який той - гамір?! Мало щось розуміти і сидіть, прошу. Молю! Не проміняйте марно незнані горизонти ваших птиць!
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 846 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
