Ну, ось ти йдеш! Я знаю, ти йти мусиш.
Твоя душа роздвоєне на два.
Ти ,покрадьки від мене ,сльози сушиш,
Щоб я не плакала. Це не твоя вина.
Я все ж ридаю, знищена надія
З тобою доживати старший вік,
У тебе муж, я мама, що ж я вдію?
Не зміниш долі, яку Бог прирік!
Все ж буду вірить , ти моя лелека,
У рідну хату згодом прилетиш
І зменшиться дорога та далека,
Я пригорну , і буде як колись.
| 
у Вас 
0
Дякую Борисе! Так часом складається життя.
сердечно!
