Він так безмежно любить Україну,
Хочай прожив роки на чужині,
За неї воював! Ні ,не загинув,
Лишився там, у Гирвиці, хоч в сні.
Душа роздвоєна, бо тут родина,
Нащадки тут, у сріблі голова,
Він любить всіх, та в серці Україна,
Вона, як мати, рідна і жива!
Минають дні, чекає завжди ночі,
Душа летить на батьківську ріллю,
Підпушить землю, й тут знаходить спочин,
Цілує батька, матір, всю сім'ю.
І хвацько так сідлає сиві коні,
А вітер Саранчуцький чуба рве,
Він молодий, йому нема припони,
У юності своїй він знов живе!
Лунає пісня про весняні ниви,
Про сонце, що купається в житах,
Минає сон, і ллються сльози-зливи,
З очей старечих ,у чужих світах!
| 
у Вас 
0
