Загублена у всесвіті печалі.
Забута у словах, що відянчали.
На заході ожинового літа -
маленький віхоть сонячного світла.
Та не питай, не розтривожуй ночі!
Зірки до сповідання неохочі.
Із небом розстаються у мовчанні -
безвільному, самотньому згорянні.
І я колись безвільністю згоріла
десь на межі потуг душі і тіла,
у всесвіті печалі загубилась,
а відшукати слід назад уже несила...
31.07.13 р.
Дуже гарна і влучна сентенція. Та мій досвід на користь іншої думки - якщо чогось не має бути (змін у тому числі), то стільки б не хотів і не прикладав зусиль, усе одно залишишся на місці. Якийсь такий собі абсолютний фаталізм, котрим наділюю і свою ЛГ... Дякую, п. Катерино! Шаную Вашу мудрість...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає...
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
у Вас 
0
