* * *
Листя жовте вслало моє серце
І так часто йдуть в ньому дощі.
Не злякаєш його жодним герцем –
Закалив постійний біль в душі.
Безрозсудно сказане раз слово
Гірш ножа застромиться у товщ,
Куля менш нанесла б йому болю,
Ніж той апатичний слізний дощ.
Хоч весна надворі, в серці – осінь,
Вітер знов минуле навіва,
А душа благально його просить
Спогади лишити й спочивать.
Пам’яті мовчать хай павутини –
Більше хай не трудиться павук.
Знов не хочу йти по тих стежинах –
Знавіснів мені печалі звук.
| 
у Вас 
2
